У шкільному курсі історії протягом десятиліть домінує певний спосіб інтерпретації: ми – жертви, нас гнобили, нам болить.  Це правда, але не вся правда.  Голодомор, репресії, кріпацтво – це не вигадка ідеологів, це задокументовані трагедії, які мають лишатися в програмі в повному обсязі. Питання не в тому, вчити про них чи ні. Питання, чи є в програмі «друга лінза», яка вчить аналізувати вибір людей у цих обставинах, а не тільки співчувати їхньому болю. Сьогодні ця друга перспектива представлена значно слабше – і це формує звичку, яка живе довше за шкільні роки: пояснювати невдачі зовнішніми силами, а не власними рішеннями. Про баланс між висвітленням трагічних сторінок минулого та формуванням у здобувачів освіти навичок історичної суб’єктності розмірковують у...